Лесь Курбас

На фасаді будинку Харківського театру імені Шевченка кілька років тому була відкрита меморіальна дошка, на якій зазначено, що тут працював великий діяч української культури Лесь Курбас.
Видатний режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач, він жив і трудився у Харкові з 1926 по 1933 роки.

Саме тут розкрився його талант режисера-новатора, теоретика і педагога. Він створив свій театр «Березіль», відомий нині в усьому світі. А самого Курбаса вважають, і не випадково, мало не першим авангардистом театру. Його ювілейні дати відзначають за рішенням ЮНЕСКО.

На сцені «Березолю» було здійснено оригінальні постановки п’єс, що викликали жвавий інтерес глядачів і гострі дискусії в театральних колах. Курбас брав активну участь у культурному житті: викладав у музично-драматичному театрі, виступав як театральний критик і публіцист в газетах та журналах. У жовтні 1933 року його звинуватили в ідеологічних помилках і звільнили від художнього керівництва театром. А невдовзі заарештували. Розстріляли в 1937-му. І могила на Соловках невідома до цього часу.

На початку 1916 року до прихильників ідеї створення нового українського театру у Києві дійшла чутка, що М.К.Садовський запросив до своєї трупи молодого західноукраїнського актора з Галичини Олександра Курбаса, щоб замінити І.О.Мар’яненка, який трупу збирався покинути. Уважно і прискипливо стежили вони за дебютами Курбаса з 18 березня 1916 року: якщо сільські образи, виконані Курбасом, стали причиною деяких суперечок, то Збігнєв (у «Мазепі» Ю.Словацького) та Хлєстаков ( у «Ревізорі» М.Гоголя) були визнані бездоганними.
Шукачі новаторського театрального мистецтва відчули в ньому саме такого актора, що з нього є чого повчитися, що на нього слід рівнятися. Крім того, вони дізналися, що він походить із славнозвісної галицької акторської сім’ї Яновичів, закінчив Тернопільську гімназію, а вищу історико-філологічну освіту здобув у Віденському та Львівському університетах, знає вісім мов і добре грає на роялі; також стало відомо, що він має досвід акторської та режисерської роботи, працював у Львівському театрі «Руська бесіда» та в Гуцульському театрі Гната Хоткевича, заснував товариство українських акторів «Тернопільські театральні вечори»; але найголовнішим було, що він вивчав історію та теорію театрального мистецтва світу, бачив чимало вистав німецьких, польських, австрійських та інших театрів.

Початок зустрічам з Курбасом був покладений бурхливо запальною, дійовою ентузіасткою Полею Самійленко: вона запросила його на чергове засідання «дванадцятки» піонерів студійних починань, ядро якої складали студенти та випускники музично-драматичної школи М.В.Лисенка. Перша зустріч (16 травня 1916 року) протяглась далеко за північ, фактично перетворилася на дружню взаємосповідь, взаємоперевірку та взаємоіспит. Вона була сповнена щирою прихильністю, молодечим азартом, веселістю, дотепами, гумором, а головне, глубоким змістом. Недозріла студія молодих ентузіастів з невичерпаною потенцією творчих шукань, що не мала ще ні організаційного, ані матеріального грунту, одержала головне: свого керівника.

Почалися щовечірні зустрічи й напружена студійна робота. Спочатку на квартирі подружжя Мануйлович-Бондарчук (вул. Маріїно-Благовіщенська, 34), потім у арендованому приміщенні лимарної майстерні на Караваєвській, 29, яка щовечора перетворялася на храм Мельпомени: відсовувалися машини до мокрих стін, виносилося сміття, добротно вимивалася підлога, ставився величезний, відер на три, самовар; кожен студієць, поспішаючи на заняття після роботи, приносив до спільної вечері скибку хліба та кілька кусців цукру. Матеріалом для спільної роботи стала трагедія «Цар Едіп» Софокла у перекладі Івана Франка. У перервах занять Лесь (так одразу почали звати його студійці) знайомив товаришів з галицькими піснями, щедро ділився своїми думками і знанням: про овіяну всесвітньою славою Соломію Крушельницьку, про Модеста Менцинського, про скарби культурних надбань інших народів; Лесь розповідав про життя і творчість великого Калідаси, Рабіндраната Тагора, Мікалоюса Чюрльоніса та інших видатних митців світу.

Спільна праця перейшла у спільність життєвих, побутових інтересів. Колектив перетворився на єдину творчу родину: використовуючи вільний час та нагоду, студійці гуртом одвідують музеї, виставки, околиці Києва, подорожують до Канева, на Шевченкову гору; вчаться слухати й любити природу та мову рідної землі; поринають у стихію давньої Еллади, вивчаючи музейні експозиції. І скрізь з ними — Лесь Курбас.

1917 рік — бурхливий та багатий подіями — змусив студійців примінятися до обставин. Матеріальні та побутові умови складалися так, що прийшлося поряд студійною роботою і вправами над «Царем Едіпом» зайнятися «репертуарною», «касовою» п’єсою, яку теж студійним порядком можна було б швидко підготувати і, виставляючи її, заробляти гроші. Був обраний «Базар» В.Вінниченка. Оформити виставу сердечно допоміг реквізитор театру М.К.Садовського Казимир Домбровський, цей справжній «енциклопедист куліс». Перша вистава відбулася з успіхом у Святошині, та молодий колектив «кинули», як зараз кажуть, заробити не вдалося нічого. Починаючий театр зрозумів необхідність весь тягар адміністративної роботи та господарювання взяти на власні плечі: відтоді Степан Бондарчук став уповноваженим колективу з цих питань. З сумом актори усвідомлювали, що доведеться дещо збочити з накресленого шляху тривалої студійної роботи та йти на компроміс. Вже обрані кроки на цьому шляху ( «Цар Едіп», «Горе брехунові», «Вертеп» та «Шевченківський вечір») відкладалися на деякий час, але «хлібний» репертуар розглядався як засіб, що дасть змогу продовжувати підготовку високохудожніх вистав і зрештою заявити про себе новому українському театру, який вже здобув назву «Молодий театр».

Першій сезон «Молодого театру» починався з пошуків театрального приміщення: вдалося укласти угоду з орендувачем будинку під театр «Бергоньє», П.М.Милорадовичем (цьому сприяло його українофільство). За угодою «Молодий театр» мав право на дві ранкові вистави щотижня. Пізніше ранки змінились вечорами, а осідок театр мав на Фундуклеївській, 5. Знову колектив змушений був звернутися до «касової» п’єси: обрали драму В. Вінниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь». Завдання було складним, бо прийшлося конкурувати з іншими виставами та виконавцями. Але Курбас знайшов засіб, як змусити звучати п’єсу по-іншому: він відмовився від «богемного» відтінку, на який спокушував матеріал п’єси, а намагався показати страшну природу капіталізму, коли все іде на продаж: поцілунки, дружба, кохання, мистецькі твори… І визнання прийшло: його здобули і особисто виконавці — П.Самійленко, Л.Курбас -, і талановита режисура. Фінансовий успіх вистави був теж значний. Вистава викликала творче піднесення в колективі та добрий резонанс у місті. Потім були інші прем’єри: «Молодість» М.Гальбе, «Театр О.Олеся» — вистава, в якій були здійснені етюди «Осінь», «Танець життя», «При світлі ватри», «Тихий вечір». В них мали успіх виконавці Надія Репніна, Володимир Леонтович, Гнат Юра. Після прикрої невдачі, якої зазнали «Етюди» О.Олеся в театрі М.Садовського (1913-15), в «Молодому театрі» вони засяяли новими гранями. Останнєю прем’єрою 1917 року була вистава «Лікар Керженцев» за оповіданням Л.Андрєєва «Мисль», яку здійснив Г.П.Юра, котрий виконав і головну роль. Вона не мала успіху в глядачів, поставила багато запитань перед молодотеатрівцями: в чому причина? куди йти далі?

Тим часом Лесь Курбас наполегливо перекладав романтичну мелодраму Єжи Жулавського «Йоля». Він відчував повнокровність і яскравість образів, гостроту конфліктів, виразне соціальне звучання в цьому творі і переконав колектив включити «Йолю» до репертуару. На цій виставі ще більш значною мірою, ніж на попередніх, позначилася режисерська рука Леся Курбаса: сценічним матеріалом актора Курбас вважав як його духовні, так і фізичні властивості. «Мисль, уяву, дотепність, винахідливість, — казав він, — треба так само вправляти, як і тіло». Якщо в попередніх потановках Курбаса істотною була його майстерність компонувати ритміку спектаклю, то в роботі над «Йолею» актори навчалися вправно будувати пластичні риси мистецького образу, наполегливо працювати над ритмом вірша, музичністю віршованої мови. Прем’єра «Йоля» 1918 року набула гармонійного ладу і свідчила про неухильне творче зростання «Молодого театру».

1918 рік. Швидкі зміни політичної обстановки на Україні. Спочатку головувала Центральна рада… Вистави починалися і закінчувалися рано, бо вечорами вулиці порожніли, то тут, то там лунали постріли, зростала напружена тривога. Повстання заводу «Арсенал» відкриває недовгу добу боротьби угрупувань Центральної ради з червоними військами з середини січня приблизно до середини лютого. Наприкінці січня червоні війська зайняли майже всю Україну, крім Волині та Поділля, де отаборилися угрупування Центральної ради. Але у другій половині лютого німецькій чобіт починає топтати українську землю, 1 березня німці захоплюють Київ, їхній «наймач» — Центральна рада — повертається у вигляді Української Народної республіки. Наприкінці квітня «з’їзд хліборобів» обирає Павла Скоропадського «гетьманом всія України». Він намагається упорядкувати життя країни, визначити її суверенитет, але пограбування німцями української землі та вирування різноманітних політичних течій йому подолати не вдається.

За таких суперечливих обставин та умов, переборюючи всіляки перешкоди, «Молодий театр» продовжував жити і творити. 21 травня 1918 року відбувається значна подія в українському театральному житті — прийняття статуту Товариства на вірі «Молодий театр у Києві». Це був документ, який не тільки давав підставу для узаконення існування «Молодого театру», але й висвітлював головну мету, що її ставив колектив у мистецтві, шляхи здійснення його планів та організаційну структуру Товариства. До того часу подібного статуту не мав жодний український театр. На державну підтримку незалежному колективу розраховувати не доводилося, тому молодотеатрівці звернулися до широких кіл суспільства через «Робітничу газету» із «Відозвою до громадянства». Відозва знайшла широкий відгук і принесла добрі наслідки: робітництво, трудова інтелігенція, кооперативи почали купувати паї Товариства, це дозволило колективу заорендувати триповерховий будинок на Прорізній, № 17. Плани на майбутнє були такі: за рахунок здачи в оренду перших двох поверхів отримати гроші, на які відремонтувати будинок, перетворити третій поверх на театральне приміщення, виготовити декорації, реквізит, костюми; а тим часом весь творчий склад театру відрядити до Одеси і там в умовах затишку готувати репертуар.

І от починається доба «одеської комуни» молодотеатрівців. Оселились в районі Великий Фонтан, у школі, на подвір’ї якої серед дерев були розташовані столи на тридцять осіб; харчувалися з одного казана, який був приладнаний там же на камінцях; зарплатню не одержував ніхто. Репетирували одразу «в кілька рук»: Курбас працює поперемінно над трьома виставами — «У пущі» Л.Українки, «Горе брехунові» Ф.Грільпарцера та «Цар Едіп». Гнат Юра готує «Затоплений дзвін» Г.Гауптмана, С.Семдор — «Доктор Штокман» Г.Ібсена, А.Щепанський морочиться над «Розбіниками» Ф.Шиллера, В.Васильєв готується братись за «Тартюфа» Ж.Б.Мольєра. У вільний час — співи, купання в морі, гра в городки, читання, видання гумористичного журналу «Брат Джошуе» (це ім’я з Українкиної поеми-драми «У пущі»), розіграши з приводу того ж Джошуе, який набув реальності як жива особа: йому навіть виділяли порцію їжи. Життя було достатьньо скрутним: грошей не вистачало, незважаючи на дружнє ставлення кредиторів. До того ж, репетиції наближались до кінця. Тому в Одесі молодотеатрівці дали сім вистав: «Доктор Штокман», «У пущі», «Горе брехунові», які були тільки-но підготовлені, та чотири п’єси минулого сезону 1917 року (одесити все одно з ними були незнайомі). Вистави мали успіх.

Наприкінці серпня 1918 року молодотеатрівці повертаються додому, до Києва, з перевіреними на глядачах трьома прем’єрами. Крім того, майже готові були вистави «Цар Едіп» та «Затоплений дзвін». Адже репертуар був достатній. А що ж з приміщенням? Тут справи були кепські: відсутність досвіду призвела до невдалої угоди про здачу в оренду; шахрай, який цим скористався, зайняв і третій поверх, не дозволяв його ремонтувати, не розрахувався заздалегідь за оренду. Молодотеатрівці, за порадою юриста, негайно розпочали ремонт самостійно (що відповідало юридичній угоді), власними руками викинувши на вулицю шахраїв. Невдовзі був знайдений новий орендар на перший та другий поверхи, згодний відремонтувати ці поверхи, опалювати весь будинок та одноразово розрахуватись за оренду. Швидко був закінчений ремонт театрального, третього поверху, готувались до прем’єри. Та — ось тобі негаразд! — пануючі в Києві німці відразу зорієнтувалися і реквізували оновлене приміщення під свою головну комендатуру. Відвойовувати театр довелось довго: звертались і до Скоропадського, і до німецького начальства, навіть Курбас у Відні надрукував статтю про німецькі злочинства у Києві. І хто зна, чим би все скінчилося, коли б саме життя не втрутилося в долю «Молодого театра»: в самій Німеччині вибухнула революція, а на Україні спалахнула знов боротьба за владу Рад. Окупантів гнали в три шияки. І молодотеатрівці знов запанували у власному приміщенні. Одного ранку приходять вони — і бачать готову завісу на сцені, а на ній намальований чудовий джбан з квіткою, а на сцені — серед банок з фарбами, з пензлем в руці — спить художник А.Петрицький, який всю ніч готував товаришам сюрприз.

Новий сезон 1918/19 рр. вирішили провести відповідно до мети і прав товариства, визначених у статуті. Із запалом, власними силами, молодотеатрівці завершують технічне впорядження приміщення, допомагають робити декорації, костюми, доводять до кінця роботу над виставою «Цар Едіп». Відновлюється студійна робота-тренаж. В жовтні 1918 року оголошується набір молоді в «Незалежну студію при «Молодому театрі», викладачами якої були провідні педагоги Вищого музично-драматичного інституту ім. М.В.Лисенка й видатні діячи сцени: В.Василько, Марко Терещенко та інші. Сезон розпочався 16 листопада 1918 р. античною трагедією Софокла «Цар Едіп», це було першим її сценічним втіленням в історії українського театру. Головним героєм і основною дійовою силою трагедії за версією Курбаса був Хор — своєрідний колективний персонаж, що виявляв суспільні погляди на речі, етично-філософськи думки самого Софокла. Він вражав багатством форм як пластичних та просторових, так і ритмічних.

Другою прем’єрою сезону стає драматична поема «У пущі», яку автор, Леся Українка, присвятила глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичному суспільстві, про його місце та обов’язок у боротьбі проти реакції за вищі, світлі ідеали. Нема й потреби казати, як це співпадало з роздумами Курбаса і його прихильників у той зламний час, у перше революційне дволіття. Матеріалом для поеми Л.Українка обрала внутрішні суперечності у взаєминах і поглядах пуритан — переселенців з Англії до Північної Америки. Головний герой — скульптор Річард Айрон, трагічна постать, яка не знаходить відгуку на прагнення любові, правди, волі серед громади фарисеїв, сектантів, обмежених людей. Але Курбас вирішив розв’язати цю виставу як життєстверджуючу, реалістичну психодраму, не надавати їй відтінку трагічної безнадійності; водночас він дав змогу розкритися всім виконавцям — на сцені не було жодної безликої особи. Колектив досяг в «У пущі» високої ансамблевої злагодженості, вірно доніс до глядача ідею глибоко філософського і поетичного твору. Бурхливими оваціями вітала публіка Курбаса-режисера та Курбаса-актора (в ролі Річарда).

Зовсім іншою була наступна вистава «Горе брехунові» — комедія, від якої глядачі були просто в захопленні, дивуючись багатству нових театральних прийомів і засобів. Сюжет з середньовічної хроніки «Історія франків» набуває у Ф.Грільпарцера гостроти завдяки тому, що дія відбувається на тлі протиставлення двох культур: романської та германської. Курбас-режисер вважав, що ця комедія може розмовляти з глядачем тільки мовою неприхованої театральності, як мистецький карнавал, де є місце й романтиці, й гротеску, й навіть буфонаді. До того ніби спонукав сам автор: перша і остання сцени комедії — діалоги про правду і брехню — створюють художню рамку, в якій розгортаються майже казкові події в дикунському оточенні. 12 грудня 1918 року вистава заграла веселкою кольорів та краси. Не тільки глядач отримував велике естетичне задоволення. Навіть всі актори-молодотеатрівці, що не були зайняті в «Горе брехунові», не пропускали жодної репетиції спектаклю, насолождуючись процесом народження новаторського сценічного твору, а потім дивились виставу з першої дії до останньої, активно сприймаючи її поряд з глядачами.

На початку січня 1919 року молодотеатрівці показали ще одну прем’єру: «Різдвяний вертеп». У 1918 році Курбас, підтриманий колективом театру, задумав створити широкий сатиричний огляд тогочасних злободенних подій, використавши для цього принцип старовинного українського народного лялькового театру XVII-XVIII ст. — вертепу. Таке театральне дійство відкривало широкий простір для режисури, надавало можливість у гострій і яскравій сценічній формі, у вигляді різноманітних стилізованих сценок та мініатюр показувати героїв та події дня, утверджувати прогресивні та картати реакційні явища. Потреба в літературно вправному та цікавому тексті змусила керівництво театру оголосити відповідний конкурс для письменників, але ніхто з них не відгукнувся. Та щоб марно не пропала підготовлена до вистави декоративно-матеріальна частина (теж роботи А.Петрицького, який створив дійсно «вертепну хоромину» XVIII ст.! ), Курбас запропонував реконструювати класичну традиційну вертепну виставу. Вона була дуже театральною, навіть костюми акторів були зроблені з марлі та паперу, вони розмовляли механізовано-монотонно як ляльки, за винятком персонажів-людей, оточуючих вертеп: Запорожець, Селянин, Циган розмовляли звичайною мовою, а обабіч хоромини, на криласах, співами бурсаки пояснювали, що в ній діється. «Різдвяний вертеп» не всіма молодотеатрівцями сприймався однозначно, деякі почули в ньому загрозу щодо репертуарного театру, до якого були прихильні. Але конфлікт у колективі був знятий завдяки відкритому та чесному обговоренню під час загальної зустрічі, і взаємопорозуміння знову повернулося до театру.

Від часу заснування «Молодий театр» формував свої погляди під значним впливом Шевченкової творчості. Ще в перші дні студійної роботи тільки-но сформований колектив гуртом одвідував могилу Кобзаря, схиляючи чола перед українським генієм. Створити виставу на матеріалі поезій Тараса Шевченко було заповітною мрією Курбаса ще з 1916 року. Найбільш співзвучною з подіями останніх років, зокрема 1919 року, була тема боротьби українського народу за своє визволення, тобто до вистави просилася поема «Гайдамаки». Не зразу почав Курбас працювати над її втіленням. Посилаючись на Степана Бондарчука, слід вважати, що більшість вистав «Молодого театру» ( «Йоля», «Цар Едіп», «У пущі», ювілейна «Шевченківська вистава» за поемою «Єретик», містерія «Великий льох» за Шевченком та ін.) були лабораторними спробами, кроками до майбутнього монументального сценічного полотна «Гайдамаки». «Шевченківська вистава», прем’єра якої відбулася 11 березня 1919 року, містила багато ескізних начерків за поетичними творами Кобзаря, що були воднораз етюдами до майбутньої великої вистави Курбаса.

Молодотеатрівці згуртувалися в дружній колектив і продовжували жити як творча родина. Традиції були добрі й різноманітні: спільне відвідування вистав, концертів, музеїв, лекцій, виставок; спільне захоплення поезіями Шевченка, Франка, Українки, Олеся, Савченка, Ярошенка, обмін книжками; жадоба знання і обмін думками з побаченого, прочитаного, почутого; прогулянки до Канева, Межигір’я, до Дніпра, активний відпочинок з іграми, танцями, спортивними змаганнями. Так само доброю традицією стало серед молодотеатрівців вітання «Доброї роботи!», встановилася традиція відзначати разом особисті і колективні свята та пам’ятні дати. Незмінно урочисто святкували Шевченківські дні. Святкували кожну прем’єру, відкриття і закриття сезону, бенефіс Курбаса, дні народження. Радісно, весело і, звичайно, безалкогольно! Члени колективу не замикались у власному колі, щиро і радо шукали дружніх зв’язків з іншими митцями та письменниками. В решті решт народився власний клуб «Молодого театру» під назвою «Мистецький льох», в якому часто влаштовувалися імпровізовані вечори гумору та сатири, творчі вечори-зустрічи музикантів, поетів, письменників з акторами. Якби не живі свідки та документи, декому могло б здатися чудом, що в умовах громадянської війни та надзвичайної матеріальної скрути, на приватних квартирах та в чужих театральних приміщеннях протягом неповних двох років можна було створити цілком новий за змістом, формою та ідейно-мистецьким спрямуванням театр-студію, колектив однодумців, якому вдалося поставити одинадцять здебільшого новаторських вистав та здобути любов і пошану публіки.

Рання весна 1919 року була весною не тільки в природі, а й у суспільно-політичному та театрально-мистецькому житті Києва, всієї України. Червона армія визволила Київ й переможно просувалася на захід. Постанова радянської влади про націоналізацію щодо творчих працівників продемонструвала піклування про театр та його митців. У квітні 1919 р. було здійснене об’єднання Першого театру Українськой радянської республіки ім.Т.Г.Шевченка та «Молодого театру», оскільки молода республіка не мала фінансової можливості підтримувати три театри в Києві. Лесь Курбас був призначений головним режисером об’єднаного колективу. Органічного злиття двох театрів не відбулося, хоча ворогування між акторами не було. Кожен колектив виступав зі своїм, раніше підготовленим репертуаром. Крім того, молодотеатрівці були активно залучені до організації «Музичної драми» — театру, який повинен був здійснити революційні зміни на оперній та балетній сцені за рахунок оновлення драматургії. Зокрема Лесь Курбас здійснив постановку опер «Тарас Бульба» М.В.Лисенка та «Галька» С.Монюшка. Та очікуваної прем’єри «Гальки» 30 серпня 1919 року не відбулося. Саме в той день з-за Дніпра насунулася денікінщина, а з півдня — петлюрівська Директорія. Пожежа від запального снаряду знищила приміщення об’єднаного театру шевченківців та молодотеатрівців, все майно театру, особисті речі акторів пішли з вогнем. Знищений був і театр «Музичної драми».

16 грудня 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійців і визволила Київ. До міста почали повертатись розпорошені акторські сили. Збирались в колишньому приміщенні «Молодого театру» на Прорізній. І тут відбулося справжнє злитття в один творчій колектив, не було поділу на шевченківців та молодотеатрівців. Режисер Олександр Загаров узявся готувати «Ревізора», а Курбас — за інсценізацію «Гайдамаків».

Антична трагедія спирається на хор як на виразника дум і поглядів суспільства. Лесь Курбас вирішив використати цей засіб у «Гайдамаках». Він увів в інсценізацію так звані «Десять слів поета», якім надавались різноманітні функції: в одному місці хор — це душевна біль і мука народу, в іншому — надія, радість його, в третьому — жива стіна, що прикривае глум і знущання, які народ потерпає від польської шляхти. Виставу Лесь побудував на синтезі світла, музики, пластично-скульптурних композицій, та слова, подібного до музичного інструменту: можна сказати, що кожний виконавець ніби мав власну опрацьовану партитуру. 10 березня 1920 року «Гайдамаки» були зіграні вперше на сцені Оперного театру ім. К.Лібкнехта і потім неодноразово показані широкому глядачеві. Ця епохальна вистава, хоча й не була вже доробком колективу «Молодого тетру» з формального погляду, стала вінцем молодотеатрівських ідей і блискучим завершенням першого періоду творчості Курбаса-режисера. За словами видатного актора Івана Олександровича Мар’яненка, «Назвати «Гайдамаків» лише кращою постановкою О.С.Курбаса було б невірно. Це одна з найвизначніших вистав українського радянського театру на зорі його розвитку. Це етапний твір в історії нашого театру.»

Материал взято по адресі: http://kharkov.vbelous.net/ukrain/famous/fam-art/kurbas.htm

Опубликовано 28.06.2009 в 02:57. В рубриках: Без рубрики, Лесь Курбас. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Вы можете оставить отзыв или трекбек со своего сайта.

Відгуків (50) на «Лесь Курбас»

  1. rafael пишет:

    .

    сэнкс за инфу :x…

  2. jorge пишет:

    .

    good info :idea:…

  3. kenneth пишет:

    < a href = :)

    сэнкс за инфу :|…

  4. raymond пишет:

    «http://en.hangdrums.ru/?p=5646&lol= shine@ltfyf1.clean«>.

    thanks :mad:…

  5. nicholas пишет:

    :twisted:

    спасибо за инфу :razz:…

  6. roland пишет:

    :idea:

    good :oops:…

  7. derrick пишет:

    :roll:

    tnanks for information :cool:…

  8. billy пишет:

    😆

    спасибо за инфу :?:…

  9. scott пишет:

    .

    good info!…

  10. Cory пишет:

    .

    ñýíêñ çà èíôó!…

  11. Claude пишет:

    .

    ñïñ….

  12. Seth пишет:

    .

    tnx for info….

  13. bryan пишет:

    .

    thanks!…

  14. javier пишет:

    .

    good!!…

  15. leonard пишет:

    .

    ñýíêñ çà èíôó!…

  16. randy пишет:

    .

    good info….

  17. Tony пишет:

    .

    ñïàñèáî çà èíôó!…

  18. francis пишет:

    .

    ñýíêñ çà èíôó!…

  19. Greg пишет:

    .

    good info!…

  20. Shane пишет:

    .

    áëàãîäàðåí….

  21. Seth пишет:

    .

    ñïàñèáî çà èíôó!!…

  22. jon пишет:

    .

    ñïñ çà èíôó….

  23. mike пишет:

    .

    thanks for information!…

  24. craig пишет:

    .

    good!…

  25. Bob пишет:

    .

    thanks!!…

  26. eric пишет:

    .

    tnx for info….

  27. Ivan пишет:

    .

    ñïñ çà èíôó….

  28. Frank пишет:

    .

    good info!!…

  29. Jordan пишет:

    .

    ñýíêñ çà èíôó….

  30. Neil пишет:

    .

    thanks for information!!…

  31. Timothy пишет:

    .

    thanks for information!!…

  32. brett пишет:

    .

    ñïñ çà èíôó!…

  33. ian пишет:

    .

    áëàãîäàðåí!…

  34. Joshua пишет:

    .

    thank you….

  35. willard пишет:

    .

    thanks for information….

  36. Leroy пишет:

    .

    ñïàñèáî….

  37. Johnnie пишет:

    .

    good!!…

  38. Austin пишет:

    .

    tnx for info!…

  39. max пишет:

    .

    thank you!…

  40. hector пишет:

    .

    ñýíêñ çà èíôó….

  41. Rex пишет:

    .

    ñïñ çà èíôó!!…

  42. ross пишет:

    .

    ñïñ çà èíôó!!…

  43. Leon пишет:

    .

    áëàãîäàðñòâóþ!!…

  44. Vincent пишет:

    .

    thanks for information….

  45. Gerald пишет:

    .

    thanks!…

  46. Hubert пишет:

    .

    hello!…

  47. Charlie пишет:

    .

    tnx for info!…

  48. Francis пишет:

    .

    ñïñ çà èíôó….

  49. willard пишет:

    .

    thanks….

  50. Enrique пишет:

    .

    áëàãîäàðåí!!…

Оставьте свой отзыв

Вы должны войти, чтобы оставлять комментарии.