\n\t\t\tХарківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших\n\t\t\tтеатрів України. Його життя завжди було насичене яскравими творчими пошуками.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tКолектив було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером,\n\t\t\tнародним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру\n\t\t\tпідкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського мистецтва. Добре обізнаний із\n\t\t\tзахідноєвропейською практикою, Л. Курбас переносив на національний ґрунт здобутки театру експресіонізму.\n\t\t\tЙого метод образного мислення-перетворення заперечував натуралістичне копіювання життя, збуджував пульсуючу\n\t\t\tдумку, викликав широкі асоціації. Режисер був засновником спочатку політичного (1922–1926), а потім і\n\t\t\tфілософського (1926–1933) театру в Україні.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tВід самого заснування театрі був знаний міцним і сміливим до експериментів колективом, у якому променіли\n\t\t\tмолоді акторські таланти – А. Бучма, М. Крушельницький, Н. Ужвій, Й. Гірняк, В. Чистякова, Л. Сердюк, Д.\n\t\t\tАнтонович, І. Мар’яненко, Ф. Радчук та ін. Також у театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена\n\t\t\tрежисерська лабораторія («режлаб»). До неї входили молоді режисери й актори, серед яких були Ф.\n\t\t\tЛопатинський, Г. Ігнатович, М. Крушельницький, Б. Балабан, В. Скляренко, В. Чистякова, В. Василько, П.\n\t\t\tБереза-Кудрицький та ін. Протягом 1923–1924 рр. у режлабі обговорювалися принципи роботи митців, що\n\t\t\tпредставляли сучасний на той час німецький експресіонізм. Про це свідчить й тогочасна практика театру. Крім\n\t\t\tвистав за п’єсами драматургів Г. Кайзера («Газ»), Е. Толлера («Машиноборці», «Людина-маса»), рисами\n\t\t\tекспресіонізму були позначені також постановки Л. Курбаса «Джіммі Хіггінс» за Е. Сінклером, «Гайдамаки» за\n\t\t\tТ. Шевченком та інші.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tНа початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль», як кращий театр\n\t\t\tреспубліки, до тодішньої столиці Харкова. 4 травня 1926 р. у Києві відбулися урочисті проводи «березільців»,\n\t\t\tа 16 жовтня 1926 р. розпочався перший харківський сезон прем’єрою вистави за п’єсою Ф. Кроммелінка «Золоте\n\t\t\tчерево» у приміщенні на вулиці Сумській, 9. Ось уже майже 100 років театр живе і працює за цією адресою.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців – режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і\n\t\t\tдраматурга Миколи Куліша. У творчій співдружності вони створили вистави «Народний Малахій» (1928), «Мина\n\t\t\tМазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933), що набули широкого розголосу в Україні, а перші дві навіть стали\n\t\t\tпричиною для всеукраїнської літературної дискусії. Проти Л. Курбаса були висунуті звинувачення в\n\t\t\t«похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 р. його звільнили з посади\n\t\t\tхудожнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 р. режисера було заслано на будівництво\n\t\t\tБіломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М.\n\t\t\tКуліша. У грудні 1934 р. письменника заарештували органи НКВС і звинуватили у приналежності до\n\t\t\tнаціоналістичної терористичної організації. У березні 1935 р. він був засуджений до 10 років Соловецьких\n\t\t\tтаборів. 3 листопада 1937 р. Леся Курбаса і Миколу Куліша було розстріляно в урочищі Сандармох.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tПісля Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник видатного режисера – Мар’ян\n\t\t\tКрушельницький, який сповідував героїко-романтичний театр. З 1935 р. «Березіль» було перейменовано на театр\n\t\t\tім. Т.Г. Шевченка, а у 1947 р. колектив одержав звання академічного. В той період вистави «Ярослав Мудрий»\n\t\t\tІ. Кочерги та «Генерал Ватутін» Л. Дмитерка були відзначені Державними преміями.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tПід художнім керівництвом М. Крушельницького, театр входив до п’ятірки найкращих по всьому колишньому СРСР.\n\t\t\tПеред війною у нових якостях розкрився талант таких акторів, як С. Федорцева, Л. Радчук, І. Мар’яненко, М.\n\t\t\tПокотило, В. Чистякова, Є. Бондаренко, Л. Криницька. Шевченківці були знані ансамблевим виконанням вистав,\n\t\t\tглибокою розробкою ролей, психологізмом, життєствердним характером творчості. Серед найвдаліших постановок\n\t\t\tцього періоду – «Платон Кречет» О. Корнійчука (реж. Б. Тягно), «Васа Желєзнова» М. Горького, «Дружина Клода»\n\t\t\tО. Дюма-сина, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, «Талан» М. Старицького (реж. Л.\n\t\t\tДубовик), «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Богдан Хмельницький», «В степах України» О.\n\t\t\tКорнійчука, «Євгенія Гранде» О. де Бальзака (реж. М. Крушельницький).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ роки Великої Вітчизняної війни шевченківці активно працювали в евакуації. У місті Кизил-Кия група акторів\n\t\t\tза допомогою мінімальних ресурсів підготували й здійснили легендарну постановку комедії Г.\n\t\t\tКвітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик», що 80 років не сходила зі сцени театру. Театр ніколи не поривав зв’язку\n\t\t\tіз фронтом, тому влітку 1943 року було організовано фронтову бригаду акторів, яку очолював Л. Сердюк.\n\t\t\tХарківських артистів добре знали у військових частинах Першого українського фронту. Після визволення Харкова\n\t\t\tколектив повернувся додому і, мобілізувавши всі свої сили, відкрив новий сезон на рідній сцені виставою\n\t\t\t«Богдан Хмельницький». Театр ім. Т. Г. Шевченка був першим з числа евакуйованих творчих колективів, що\n\t\t\tвідновив роботу на стаціонарі.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tНаступний ювілей шевченківці за доброю традицією зустрічали прем’єрою – виставою «Приїздіть у Дзвонкове» О.\n\t\t\tКорнійчука. Окрім того, колектив поновив виставу «Гроза» М. Островського і поставив п’єсу Хелмана «Лисички».\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 1951 р. М. Крушельницький перейшов до Київського театру ім. Франка. На початку 1950-х до складу\n\t\t\tшевченківців бурхливою хвилею влилися вихованці корифеїв театру – Л. Биков, Р. Колосова, С. Чибісова, Б.\n\t\t\tСтавицький, В. Крайніченко, Л. Попова, Л. Тарабаринов, зі Львова було запрошено Я. Геляса. Наприкінці 40-х –\n\t\t\tпочатку 50-х рр. на кону з успіхом йшли вистави у постановці Олексія Глаголіна: здійснені разом з художником\n\t\t\tС. Йоффе – «Підступність і кохання» Ф. Шіллера (1948), «Мірандоліна» К. Гольдоні (1949), «З коханням не\n\t\t\tжартують» П. Кальдерона (1952); у співпраці з художником В. Греченком – «Отелло» В. Шекспіра (1952),\n\t\t\t«Легенда про любов» Н. Хікмета (1953).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\t1952 р. на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він\n\t\t\tнесподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 р. включно,\n\t\t\tпоки не перейшов на педагогічну роботу. Серед його вистав найбільше значення мали:\n\t\t\t«Єгор Буличов» та інші» М. Горького (1947), «Ревізор» М. Гоголя (1952), «Гамлет» В. Шекспіра (1956); дві\n\t\t\tостанні вистави було створено ним разом з художником В. Греченком. З 1957 до 1963 рр. Лесь Сердюк виконував\n\t\t\tобов’язки директора і худрука театру.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tЯскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, який очолював колектив з\n\t\t\t1963 р. до самої смерті, що спіткала його у травні 1964-го. Крайніченко створював вистави, різні за жанрами\n\t\t\tта стильовими особливостями. Серед його найкращих постановок – «Лимерівна», «Повія» за П. Мирним (1952,\n\t\t\t1954), «Кров людська – не водиця» за власною інсценізацією у співавторстві з М. Стельмахом (1959), «Двоє на\n\t\t\tгойдалці» У. Гібсона.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 1965-1966 рр. головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 р. до театру повернувся В. Оглоблін, який\n\t\t\tперебував на посаді головного режисера протягом трьох років. Актори-«шестидесятники», які працювали разом з\n\t\t\tним – В. Маляр, В. Івченко, А. Дзвонарчук, Л. Платонова, Л. Стілик та інші – говорили як приказку: «Всі ми\n\t\t\tвийшли зі школи Оглобліна». Режисер-педагог з багатою художньою уявою, він виховував акторів, спроможних\n\t\t\tвідтворювати тонкі психологічні нюанси у цілісних образах сценічних героїв. Серед вистав, що були здійснені\n\t\t\tним на шевченківській сцені – «Привиди» Г. Ібсена (1955), «Розплата» О. Корнійчука (1966), «Перекоп» І.\n\t\t\tКавалерідзе, «Чудаки» М. Горького (1967).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tРежисер Феоктіст Александрін тяжів до драматургії, що відтворювала народне життя. Найкращі його постановки –\n\t\t\t«Безталанна» І. Карпенка-Карого (1969), «Трибунал» А. Макайонка (1970).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tЗ 1971 до 1974 рр. головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників\n\t\t\tКиївської театральної студії при академічному театрі ім. Франка: Л. Захарчук, П. Рачинського, О. Бабенко, Г.\n\t\t\tКоран, О. Бурду, А. Натолоку, О. Копитіну, П. Шидевар, В. Навроцького. Окрім студійців до театру прийшла\n\t\t\tціла низка талановитих молодих акторів: О. Качан, В. Петров, О. Гава, Ю. Головін, С. Соловйова, Г.\n\t\t\tПлохотнюк.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tНа період з 1974 до 1978 рр. колектив очолив Анатолій Литко, який здійснив вистави «Живий труп» Л. Толстого\n\t\t\t(1974), «Російські люди» К. Симонова (1975), «Річард ІІІ» В. Шекспіра, «Не стріляйте в білих лебедів» за\n\t\t\tоднойменною повістю Б. Васильєва (у співрежисурі з В. Івченком, 1977).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tНаступне десятиліття ознаменувалося роботою головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981),\n\t\t\tякий тяжів до поетичного театру (вистави «Дума про Сухомлинського», «Соловейко-Сольвейг» І. Драча, 1980), та\n\t\t\tОлександра Бєляцького (1983–1989), до кращих вистав якого належать: «Шлях» за власною п’єсою у співавторстві\n\t\t\tз З. Сагаловим (1984), «П’ять діамантів Тев’є-молочника» за повістю Шолом-Алейхема (1986), «Воронячий гай»\n\t\t\tО. Вампілова (1987), прем’єрою якої було відзначено відкриття малої сцени «Березіль», та «Мина Мазайло» М.\n\t\t\tКуліша. 1982 р. режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка, у\n\t\t\tякій відбилися основні риси творчості шевченківців: гостра зовнішня форма, глибокий психологізм, романтична\n\t\t\tпіднесеність, ансамблевість акторського виконання, органічне сполучення всіх компонентів вистави,\n\t\t\tактуальність. У той самий період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В.\n\t\t\tМажурін.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 1990-ті рр. найвизначнішими були вистави головних режисерів театру Ігоря Бориса (1991–1996) «Король Лір»\n\t\t\tВ. Шекспіра (1991), «Украдене щастя» І. Франка (1992); Анатолія Литка (1997–2001) «Макбет» Е. Іонеско\n\t\t\t(1996). Тоді ж шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків),\n\t\t\t«Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ різні роки в театрі працювали відомі режисери (крім названих): Я. Бортник, В. Василько, Я. Рєзніков, Л.\n\t\t\tТанюк, В. Загоруйко, Г. Кононенко, А. Концедайло, П. Морозенко, О. Барсегян, І. Гріншпун, В. Аносов, В.\n\t\t\tБунін, О. Вількін, М. Яремків, В. Кучинський; художники: А. Петрицький, Б. Косарєв, О. Тишлер, Л. Альшиць,\n\t\t\tМ. Сімашкевич, Д. Власюк, Є. Товбін, Г. Батій, Т. Медвідь (яка понад 45 років була головним художником\n\t\t\tтеатру), В. Кривошеїн, Б. Чернишов, С. Йоффе, М. Кужелєв, І. Нірод, Ю. Доломанов, О. Семенюк, Е. Кочергін,\n\t\t\tТ. Пасічник, Н. Руденко-Краєвська, А. Чечик, К. Карамфілов, Т. Дімова; композитори: А. Буцький, М.\n\t\t\tВериківський, П. Козицький, Ю. Мейтус, Б. Крижанівський, Д. Клебанов, К. Данькевич, Л. Ревуцький, П.\n\t\t\tМайборода, М. Кармінський, Б. Яровинський\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 2002–2005 рр. лідером театру був засл. діяч мистецтв України Андрій Жолдак. З 2001 по 2008 рр. шевченківці\n\t\t\tпрезентували його вистави «Гамлет. Сни», «Місяць кохання», «Один день Івана Денисовича», «Гольдоні. Венеція»\n\t\t\tна міжнародних театральних фестивалях у Києві, Сібіу (Румунія), Кишиневі (Молдова), Скоп'є (Македонія), Варні (Болгарія), Греноблі (Франція), Гданську і Варшаві (Польща), Гронінгені\n\t\t\t(Нідерланди), Берліні (Німеччина) та ін. – загалом, у понад 15 країнах. У 2004 р. театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tПротягом наступних п’яти років театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів з\n\t\t\tвиставами: «Маленькі подружні злочини» Е.-Е. Шмітта у постановці С. Бережка («Homo ludens-2010», Миколаїв),\n\t\t\t«Віолончель» Є. Шинкаренка у постановці С. Пасічника («Золота валіза-2010», Суми), «Мина Мазайло» М. Куліша у\n\t\t\tпостановці О. Біляцького (Перший всеукраїнський фестиваль шевченківських театрів, 2011, Черкаси), «Woyzeck»\n\t\t\tГ. Бюхнера у постановці О. Ковшуна («High Fest-2010», Вірменія); «Акторська гримерна» К. Сімідзу у постановці О. Стеценко («Театр.\n\t\t\tЧехов. Ялта» 2012) та ін.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 2006–2009 рр. театр очолював актор і режисер театру, засл. діяч мистецтв України Степан Пасічник. Серед\n\t\t\tцікавих вистав, створених режисером не тільки в період художнього керівництва, а й за весь час роботи у\n\t\t\tтеатрі, можна виділити: «Таємниця» і «Кирпатий Мефістофель» В. Винниченка, «Маклена Граса» М. Куліша,\n\t\t\t«Адвокат Мартіан» Лесі Українки, «Негода» А. Стріндберга, «Л. Ю. Ч. Е» Л. Черняускайте, «Танго» С. Мрожека,\n\t\t\t«Дядя Ваня» А. Чехова.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 2011–2013 рр. художнім керівником театру був засл. діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьник, який\n\t\t\tздійснив низку яскравих вистав, серед яких «Примадонни» К. Людвіга, «Продавець дощу» Р. Неша, а також\n\t\t\t«Зойчина квартира» М. Булгакова, яку було показано у Києві з нагоди 120-річчя від дня народження\n\t\t\tписьменника.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tУ 2013–2018 рр. художнє керівництво театром здійснював нар. артист України Володимир Маляр – видатний актор\n\t\t\tі театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. Під його керівництвом театр,\n\t\t\tзокрема, гідно відзначив 200-річчя Тараса Шевченка на малій сцені «Березіль», презентувавши прем'єру\n\t\t\tпоетичної вистави «Мені однаково, чи буду...» за творами поета (режисер – С. Пасічник).\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tСьогодні театр знову очолює засл. діяч мистецтв України Степан Пасічник. У творчому складі колективу також режисер-постановник, засл. діяч мистецтв України Олександр Ковшун. У трупі театру близько 50 акторів. Серед них заслужені артисти України Валерій Брильов, Олександр Вірченко, В'ячеслав Гіндін, Сергій Городецький, Тетяна Грінік, Роман Жиров, Ганна Плохотнюк, Оксана Стеценко, Майя Струннікова, Гаррі Чумаченко.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tЗа останні роки театр представляв своє мистецтво на міжнародних театральних фестивалях у Польщі (Варшаві,\n\t\t\tПознані, Кракові), Сербії, Єгипті, Іраку з виставами «Прощай, Юдо!» І. Ірединського, «Антигона у Нью-Йорку» Я.\n\t\t\tГловацького, «Замок» Ф. Кафки, «Калігула» А. Камю, «Хлібне перемир'я» С. Жадана.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tСьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного\n\t\t\tрепертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією.\n\t\t
\n\t\t\n\t\t\tКолектив постійно співпрацює з консульствами європейських держав у Харкові, Харківським національним\n\t\t\tуніверситетом мистецтв ім. Котляревського, Харківською державною академією культури, Харківським\n\t\t\tлітературним музеєм, Міжобласним відділенням Національної спілки театральних діячів України.\n\t\t
","dateOfCreated":"2022-02-01T17:33:32.000Z","dateOfModified":"2026-05-23T16:52:07.000Z","group":"GENERAL"}